РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Розвиток пізнавальних інтересів при вивченні

математики

У формуванні і розвитку пізнавальних інтересів на уроках математики

найважливіша роль відводиться формуванню мотивації навчання,тобто спрямована діяльність учнів на різні сторони навчальної діяльності. Це так звані пізнавальні мотиви, які пов’язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання. Оскільки учні вчаться в колективі і через колектив, то тут діють і соціальні мотиви.

До пізнавальних мотивів включаються :

1) широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують школяра на опанування нових знань: залежать від глибини інтересу до таких знань (це інтерес до нових цікавих фактів, явищ, суттєвих властивостей цих явищ, інтерес до закономірностей у навчальному матеріалі, теоретичних принципів і т.д.);

2)навчально - пізнавальні мотиви - мотиви, які орієнтують школярів на засвоєння способів одержання знань: інтерес до прийомів самостійного набуття знань,способів саморегуляції навчальної роботи, раціональної організації своєї праці;

3) мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості учнів на самостійне удосконалення способів одержання знань;

4) соціальні мотиви: широкі соціальні мотиви, що полягають у прагненні одержувати знання, у розумінні навчатися;

4.1 широкі соціальні мотиви, що полягають у прагненні одержувати знання, у розумінні навчатися.

4.2 вузькі соціальні мотиви, що полягають у прагненні зайняти певну

позицію, місце у відносинах з оточуючими, одержати їхнє схвалення,

заслужити в них авторитет.

4.3 мотиви соціальної співпраці, що полягають у тому, що учень не тільки хоче

                                                   1

спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, але й прагнеусвідомлювати, аналізувати способи й форми своєї співпраці та стосунків із учителем та однокласниками.

Всі пізнавальні мотиви забезпечують подолання труднощів школярів у навчальній роботі, викликають пізнавальну активність,пізнавальний інтерес. Соціальні мотиви сприяють самоствердженню учня, допомагають добре підготуватися до майбутньої професії, направляють діяльність дитини на самовиховання, самовдосконалення своєї особистості. У молодшому шкільному віці мотивація навчання повинна спиратися на велике бажання дитини вчитися. Це бажання закладено в самій природі кожної дитини. Але ця властивість настільки тонка і непомітна, якщо її не розгледіти вчасно і не проявити педагогічної кмітливості, дидактичної настирливості, психологічної підтримки і методичної цілеспрямованості, то бажання вчитися різко переростає у негативне ставлення до навчання. Створюється шалений опір у внутрішній сфері розвитку дитини навчанню. Одночасно в цей процес вплітається небажання вчителя вчити таких дітей. Таким дітям підсвідомо чіпляється ярлик незнайко і таким чином, створюється навчальний баласт з усіма його негативними навчально- виховними якостями подальшого розвитку.

У середньому шкільному віці учні оволодівають загальною побудовою навчальної діяльності. У цьому віці вони починають усвідомлювати свою навчальну діяльність, її мотиви, завдання, способи і засоби, прагнуть до самостійних форм навчальної діяльності, оволодівають раціональними способами співпраці в процесі навчання, закладають основи логічного і абстрактного мислення. У старшому шкільному віці виникає потреба вдосконалення своєї навчальної діяльності, що виявляється в прагненні до самоосвіти, виходу за межі шкільної програми. Навчальні дії в окремих учнів переростають в методи наукового пізнання, тобто вони переходять на продуктивний рівень. У цьому віці широкі пізнавальні мотиви зміцнюються за

                                                    2     

рахунок того, що інтерес до знань торкається закономірностей навчального

предмета й основ наук. Навчально - пізнавальний мотив (інтерес до способів одержання знань ) удосконалюється як інтерес до методів теоретичного і творчого мислення. Мотиви самоосвітньої діяльності у старшокласників пов’язуються з більш віддаленими цілями, життєвими перспективами вибору професії. Появляється інтерес до раціональної організації розумової праці, до аналізу й визначення індивідуального стилю своєї діяльності, визначення сильних і слабих сторін своєї навчальної роботи, розширюються ділові контакти з однолітками й учителями, народжуються нові мотиви професійного і

життєвого самовизначення. Аналізуючи вікові особливості вміння навчатися, навчальної діяльності та мотивації, стає зрозумілим, що існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

Виділяються п’ять типів ставлення до навчання:

а) негативне;

б) байдуже або нейтральне;

в) позитивне аморфне;

г) позитивне пізнавальне,усвідомлене;

д) позитивне відповідальне, особистісне.

Формує пізнавальні інтереси, усвідомлена логіка викладу, чітке, стисле і зрозуміле пояснення вчителя, обґрунтування необхідності вивчати нові поняття в зв’язку з потребами вивчення суміжних дисциплін (трудове навчання, географія, біологія, хімія, фізика, астрономія) та проникнення математики в інші науки (історію, археологію, лінгвістику, музику і т.д.), новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєрідний підхід до розкриття уявлень про навколишній світ та глибоке проникнення в суть явищ у ньому. стійких пізнавальних інтересів школярів закладені в постановці перед учнями мети вивчення нового матеріалу, його мотивації, у співвідношенні

                                                    3

одержаних результатів з поставленою метою, у підведенні пізнавальних

підсумків вивченого нового матеріалу. Пізнавальний інтерес неможливий без організаційно - логічної схеми праці вчителя. Ця схема привчає учнів до систематичної розумової праці і стає основою поточної виховної роботи, що має на меті формування в учнів таких якостей, як акуратність, сумлінність, відповідальне ставлення до виконуваної справи. Цікавий виклад, як відомо, необхідний засіб збуджувати й підтримувати увагу, без цього вивчення математики не може бути успішним. Відомий російський математик М.І.Лобачевський зауважував, що інтерес учнів до вивчення математики ґрунтується спочатку на зовнішній цікавості фактів і явищ, а потім він має формуватися й іншими засобами: насамперед

використання історико-математичного матеріалу, а також розв’язанням життєвих задач, розкриттям зв’язків курсу, що вивчається, з практичними потребами людства. Велике значення для формування пізнавальних інтересів і потреб учнів має самостійна навчальна робота, самостійне здобування знань в результаті якої вони усвідомлюють не тільки логічні й пізнавальні зв’язки в новому матеріалі, а й ті логічні та розумові операції, що використовуються при цьому: індукція та дедукція, аналіз і синтез, порівняння і зіставлення, узагальнення та класифікація. Цілеспрямована діяльність вчителя залучає учнів до активного пошуку. Перед вивченням кожного з фундаментальних розділів (натуральні, дробові, дійсні числа, десяткові дроби, функція, похідна та її застосування, основні властивості найпростіших геометричних фігур, декартові координати на площині та ін.)потрібно проводити розгорнуту бесіду про практичне значення математики. Розглядаючи конкретні приклади, учнів самостійно підводити до узагальнення понять. Вдало підібрана задача допомагає учням усвідомити необхідність здобувати нові знання. Наприклад, перед вивченням раціональних чисел учитель пропонує учням практичну задачу, що приводить до порівняння дробових чисел з різними знаменниками.

                                                       4

Таким чином, вони усвідомлюють необхідність розвинути далі теорію

звичайних дробів.

Інтерес - форма прояву пізнавальної потреби, яка забезпечується

орієнтацією і направленістю особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами, більш повному і більшому відображенню дійсності.

Суб’єктивно інтерес проявляється в емоціональному тоні, який набуває процес пізнання, в увазі до об’єкту інтересу. Задоволення інтересу не веде до його зникнення, а викликає нові інтереси, які відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес в своїй динаміці може перетворюватися в схильність, як прояв потреби в здійсненні діяльності, що визиває інтерес. Оцінка широти або вузькості інтересу в кінцевому рахунку визначається його

змістовністю і значимістю для особистості.

Пізнання- це процес відображення об’єктивної реальності в людській

свідомості чуттєвими органами і чутливими засобами.

Пізнання в математиці слід розуміти, як вивчення норм об’єктивної

реальності та кількісних співвідношень в цих формах.

Пізнання властиве людському розуму, який ще з давніх давен проявляв інтерес до оточуючого світу. Сучасна школа повинна дати учню повну суму знань, озброїти новітніми технологіями пізнання, прищепити високу громадянську свідомість ідейність, моральність культуру праці і поведінки. Навчання школярів є одним із видів пізнавальної діяльності, яку слід розуміти як діяльність, що належить до пізнання, тобто відображення в свідомості явищ реальної дійсності, а також до розширення і поповнення знань та уявлень про явища й закони природи і суспільства.

Пізнавальний інтерес – інтерес учнів до пізнавальної діяльності, у

процесі якої вони оволодівають змістом навчального предмета і необхідними вміннями та навичками є фактором не тільки успішного навчання; він  

                                                     5

необхідний і для розвитку і для формування особистості школяра в цілому.

Розрізняють три основні рівні розвитку пізнавального інтересу:

1) безпосередній інтерес до нових фактів та явищ, пов’язаних з інформацією, яку учні дістають на уроці (елементарний рівень);

2) інтерес до пізнання істотних властивостей предметів і явищ;

3) інтерес до причинно – наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ. На пізнавальний інтерес учнів впливає: зміст навчального предмета, усі компоненти методичної системи вчителя цілі навчального процесу, форми, засоби, методи навчання з урахуванням вікових особливостей учнів. Сформульовані головні умови розвиваючого навчання, додержання яких сприяє розвитку й зміцненню пізнавального інтересу:

1) максимальна опора на активну розумову діяльність учнів (застосування новітніх технологій і творче використання інноваційних методів);

2) організація навчального процесу на оптимальному рівні розвитку учнів;

3) створення сприятливої емоційної атмосфери навчання;

4) забезпечення спілкування учнів один з одним і з учителем в навчальному процесі.

Пізнавальний процес, пізнавальний інтерес тісно пов'язаний з виховними завданнями сучасної школи і суспільних вимог до шкільної підготовки підростаючого покоління. Правильно поставлений в школі виховний процес напряму пов'язаний з активністю школярів в процесі їхньої інтенсивної цілеспрямованої діяльності в праці, громадському житті навчанні, спорті та ін., в тому числі на уроках, оскільки формування активної життєвої позиції особистості несумісне з орієнтацією на пасивне сприймання «готової»

математичної або іншої навчальної інформації. Першою ознакою існування в учня пізнавального інтересу є його активність на уроці, яка демонструє його якість особистості і діяльний стан учня. Зокрема, пізнавальну активність учня

                                                        6

на уроці потрібно розглядати і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як

результат цієї діяльності.

Пізнавальна активність, пізнавальний інтерес учня виявляється:

1) у його ставленні до змісту і процесу учіння;

2) у прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами

діяльності за оптимальний час;

3) у мобілізації морально – вольових зусиль на досягнення навчально – виховної мети. Пізнавальний інтерес учня є внутрішньо – мотиваційним фактором , а примусовий інтерес формується зовнішнім чинником і формує в учня так звану імітацію інтересу ,імітацію активності, що не потребує творчих сил учня і веде до пасивної діяльності учня. Пізнавальний інтерес ,активність здавна пов’язувалась у педагогіці із самостійною діяльністю, з роботою власного розуму . «Розвиток і освіта - писав більше як півтора століття тому видатний німецький педагог А. Дістервег, - жодній людині не можуть бути дані

повідомлені. Кожний, хто до них прилучається, має досягти цього

власною діяльністю, власними силами, власним напруженням…»

Кожний учень має свою власну пізнавальну активність, ця якість має

індивідуальний характер. Цю якість потрібно безперервно розвивати, але при цьому потрібно бачити недоліки в її формуванні і вміти виправляти їх. Цей процес повинен бути керованим. Для цього потрібна самостійна пізнавальна діяльність учнів. Розвиток пізнавального інтересу в учня можна помітити по його систематичному і цілеспрямованому навчанні, по виконанні домашніх завдань, по підготовці до уроків, по його активності на уроці, по сформованості в учня загальних навчальних вмінь, зокрема уміння планувати майбутню роботу, раціонально організовувати її виконання, здійснювати самоконтроль і працювати у повному темпі. Найбільш важливими вміннями для самоуправління учнями є планування і самоконтроль. Вміле використання логічного рівня уроків математики (аналіз, порівняння, узагальнення

                                                      7

абстрагування тощо) інтенсивно формує інтерес учнів до предмета. Заслуговує

на увагу думка видатного французького математика Ж. Дьєдонне про те,  що «не треба втрачати жодної можливості давати приклади логічних висновків, які значно більшою мірою, ніж ідеї аксіом, є істинними і єдиними рушіями математичногомислення».

Пізнавальний інтерес – інтерес до знань. Це відбувається через виховання працездатності учнів. Вчитель повинен знати можливості учнів, їх зону актуального розвитку, знати атмосферу взаємин у класі, психологію учня та

класу. Мова вчителя, кожне його слово повинно бути пізнавальним, без багатослів’я, але конкретним, логічним і трансформованим на реалізацію цілі, завдань, мети уроку. Вона повинна збуджувати пізнавальний інтерес,пробуджувати творчий розум учня і надихати на навчання, на активність учасників навчально - виробного процесу. Але основою всього є майстерність вчителя. Майcтерність слід розуміти так: вчитель повинен знати більше і бачити дальше, глибше, свій предмет знати в повному обсязі і в повній мірі. Сьогодні ми досягли такого рівня знань, осмислення яких старою методикою неможливо.

Мислення називають «всесвітом внутрі нас».

Нелогічне мислення становить собою просто сумбур і хаос.

Вчитель мусить правильно мислити:

1) логічно послідовно;

2) намагатися слідувати до істини;

3) бути інтелектуально чесним, творчим і сміливим;

4) володіти критичним і самокритичним розумом;

5) вміти спиратись на попередній досвід, вислуховувати, аргументувати

і відстоювати свої власні переконання.

Першим кроком для вчителя повинно бути ознайомлення з деталями

складного механізму людського мислення.

                                                    8

На цьому далі не зупинятися.

Сучасне навчання повинно приводити до продуктивного результату. Виходячи з цього, від учня вимагається не тільки зрозуміти, запам’ятати і відтворити одержані знання (репродуктивний результат), але і вміння ними оперувати, застосовувати в практичній діяльності, розвивати. Ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності навчально – виховної і навчально - пізнавальної діяльності учня. Навчально - пізнавальна діяльність повинна бути максимально адекватна освітнім завданням та індивідуальним особливостям учня. Навчально - пізнавальна діяльність повинна носити творчий,пошуковий характер, по можливості включати в себе елементи аналізу і узагальнення. Характер цієї діяльності повинен бути дослідницький. Навчання повинно бути проникнуто проблемністю, дискусійністю, індивідуалізацією, самонавчанням і взаємонавчанням.

Активна навчально - пізнавальна діяльність можлива тільки при

наявності :

1) пізнавального інтересу;

2) творчого характеру навчально - пізнавального характеру;

3) змагання;

4) ігрового характеру проведення занять;

5) емоціональної дії вище званих факторів.

Дійсним збуджувачем початку активної мислительної діяльності повинно бути бажання учня розв’язати проблему, пізнати істину, довести і т.д. Тільки в цьому випадку активність буде мотивованою і продуктивною. Мотивацією до активної пізнавальної діяльності може служити зниження і підвищення оцінки за успішність, необхідність виконання завдань і т.д. Пізнавальний інтерес є головним мотивом активізації навчання. Його необхідно враховувати уже при формуванні змісту навчання і перш за все навчального матеріалу, який виноситься на заняття в активній формі.

                                                     9

Урок повинен бути проникнутий творчим пошуком, який вимагає проникнення

в глибину досліджуваної проблеми і приводить до самостійного відкриття того, що є об’єктом пізнання. Змагання – потужний фактор активізації пізнавальної діяльності. Але воно не зводиться до змагання за кращі оцінки. Тут діють інші мотиви. Кожний учень намагається показати, що він щось може. Ігровий характер навчально - пізнавальної діяльності включає в себе і фактор пізнавального інтересу, але поряд з цим і сам по собі становить ефективний мотиваційний механізм мислительної активності навчання. Добре організоване ігрове заняття повинно мітити в собі пружину для саморозвитку. Кожний науковий крок в навчально – пізнавальній діяльності повинен бути похідним від попереднього кроку і збуджуваною причиною для наступного. Гра має внутрішній конфлікт, що само по собі і спонукає учня до дії. Емоційну дію на учня спонукає гра, змагання і творчий характер діяльності, і пізнавальний інтерес. Окрик і залякування не можуть бути дидактичними засобами, які використовуються для емоційної дії на учня. Тут повинні бути інші методи, які пробуджують бажання вчитися пізнавати. Вчитель повинен чуйно вловлювати настрій класу і вміло керувати основним процесом обміну знаннями і досвідом, направляти його в потрібне русло.